Сором та його руйнівна сила

Чи соромитесь ви чогось? 
Сором – це найбільш паразитуюча емоція в свідомості та підсвідомості людини, і має ця емоція низьку частоту. Усі ми відчуваємо її у певній мірі та в певних життєвих ситуаціях.

‍

Сором прийшов з дитинства, чи ми зустріли його у підлітковому віці, молодості – це не важливо. Боротися із ним потрібно серйозно та глибоко. Викорінювати, змінювати на конструктив, знищувати цього паразита. Працювати кожен день і завзято.

‍

Ти живеш спокійно, і раптом ти зіштовхуєшся з думками, які запускають процес самознищення. Не в тому автомобілі твоя попа, а якщо вона ще й велика, то вже біда. Не встигла до тридцяти досягнути всіх високих висот, і якщо ще й зовні не така красива… Не так формулюєш думку, не так оперуєш фактами в соцмережах, а коли говориш, то взагалі заїкаєшся, тупиш. Або не так повернута нога на фото – невигідна позиція та криве плече. Немає чоловіка в тридцять і, не дай боже, немає дітей – дорога у зіслання. Цей список іноді шокує своєю безмежністю. Але ж так об'єднує нас усіх у цьому відчутті сорому.

‍

Соромно чому? Так тому, що хтось і чомусь, з якоїсь причини повинен нас оцінити, і ця оцінка буде вирішальною – вмирати чи залишитися жити. А насправді, нікому це не цікаво, і думка про нас живе кілька секунд і дуже часто складається з проекцій нашого оцінювача, якому ми самі надаємо право дати нам дозвіл на зміни або бути такими якими є.

‍

І важливо розуміти, що ми відчуваємо всередині, як ми ставимося до своїх проявів і до своєї суті. Задавати собі питання та відповідати на них чесно і по-людськи. Важливо пам'ятати, що оцінювати нас самих можемо тільки ми, а надавати право на конструктивну критику можна тільки тим, кому ми адресуємо це питання. Підкреслюю, конструктивну – про наші дії в чомусь, а не зовнішність, особистість, вибори.

‍

По-справжньому впевненою є та людина, якій не соромно бути... І право соромити нас нікому не повинно бути надане, і надати його ми можемо тільки самі. Подумайте про це.